Історія традиційних українських прикрас
Другою за значимістю після коралів для українських жінок була прикраса дукач, також її називали “личман” чи “ягнус”.
Нагрудні прикраси були характерні для багатьох культур, але прикраси у вигляді дукачів були характерні винятково для української. В різних регіонах дукачі мали свої стилістичні особливості та наряду з коралями являлися незмінним атрибутом традиційних українських прикрас. Дукачі виготовлялися золотарями, а регіонами їх найбільшого поширення були Київщина, Полтавщина, Чернігівщина та Слобідська Україна.
Про прикрасу.
Дукач — металева, визолочена нагрудна прикраса, що має вигляд медальйона, який, як правило, доповнювався такими ювелірними елементами як: бант, каст та інші. Сам медальйон містив зображення і мав круглу форму. Для їх створення використовували монети, релігійні та нагородні медалі. Велике значення у прикрасі мав бант — брошка, до якої і прикріплювався цей вид художнього виробу.
З історії.
Слово «дукач» походить від дуката – золотої монети, що карбувалася у Венеції з 1284 року. В Україні аж до ХVІІ століття всі золоті монети називали дукатами, але вважається, що так званими монетами прикрашали вбрання на території України значно раніше, ще за часів Київської Русі. Відомо, що археологи натрапляли на такі знахідки, як «пробиті» монети зі слідами тривалого носіння. Також крім своєрідного способу зберігання родинного багатства, для жінок намисто з монет слугувало покажчиком заможності їхніх чоловіків. Наприклад, якщо слов’янин був власником десяти тисяч диргемів, він дарував своїй жінці один ряд монет. Якщо 20 тисяч диргемів – дружина носила намисто вже з двома рядами монет і так далі за збільшенням. Цікаво, що серед коштовних речей періоду Київської Русі також зустрічалися гривні – масивні дротяні прикраси, які одягали на шию поверх намиста з бусинок та підвісок.
https://www.facebook.com/dktkoda
