Інформаційні матеріали до Дня визволення України від фашистських загарбників
Указом Президента України від 20 жовтня 2009 року № 836 в Україні 28 жовтня встановлено День визволення України від фашистських загарбників.
Вигнання нацистів з українських територій стало можливим завдяки масовій участі українців у лавах як Червоної армії, так і українського визвольного руху (ОУН та УПА). Український вимір Другої світової війни – це боротьба на всіх фронтах і театрах воєнних дій: не тільки на Східному фронті, а й у лавах руху опору інших країн, арміях союзників, що воювали в Італії і Франції, на Далекому Сході та Тихоокеанському театрі воєнних дій. Маємо пам’ятати усіх.
Історична довідка
Друга Світова війна розпочалася для України 1 вересня 1939 року із бомбардувань Львова силами люфтваффе. 11 вересня частини Вермахту увійшли до Галичини, але за таємними домовленостями між Гітлером і Сталіним німецькі війська за 2 тижні відступили на захід.
17 вересня 1939 року у війну на боці нацистського агресора вступив СРСР.
22 червня 1941 року розпочалася війна між вчорашніми союзниками – Третім Рейхом та СРСР, внаслідок чого до кінця року більшу частину України окупували німецькі війська. У грудні 1941–січні 1942-го радянські війська організували перший великий контрнаступ на території України, але зайняли лише незначні ділянки в Криму та під Барвінковим. Спроба навесні 1942 року розвинути попередній успіх призвела до двох катастрофічних поразок радянських сил у Криму і під Харковом та їхнього відступу аж до Волги. Всю нашу територію зайняли окупанти.
У лютому наступного року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, Червона армія зайняла Харків і деякі інші українські міста, але вже в березні залишила їх через німецький контрнаступ. Лише восени розпочалось остаточне вигнання з України нацистських окупантів.
28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті. Однак боротьба на тій ділянці розтягнулася аж до 25–26 листопада.
У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани, національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією і бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.
Але подіями жовтня–листопада 1944-го війна не скінчилася. Українці воювали в Європі до 8 травня 1945 року, а в Азії – до 2 вересня. На українських землях збройний спротив радянській владі тривав ще майже два десятиліття.
Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, організованих сталінським режимом і вчинених радянськими військовими. Одним із таких злочинів було масове використання на найнебезпечніших ділянках фронту «чорносвитників» – поспіхом мобілізованих радянським командуванням (польовими військкоматами) місцевих чоловіків, яких кидали у бій непідготовленими, необмундированими та неозброєними. У 1943–1944 роках українські армійські частини Червоної армії використовувалися в боях проти національного підпілля, що означало спричинення братовбивчої війни між українцями, що служили у РСЧА та УПА.
В очищеному від німців Криму у 1944 році радянська влада здійснила низку депортацій, зокрема повністю виселила до Середньої Азії 180 тисяч кримських татар.
Українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни – масові репресії продовжувалися аж до смерті Сталіна. На Західній Україні під час придушення національного руху, за різними даними, було вбито 150 тисяч осіб, заарештовано 130 тисяч і депортовано понад 200 тисяч.
Унаслідок організованого масового голоду 1946–1947 років в Україні загинуло до мільйона людей. Кількість військових і цивільних жертв війни історики оцінюють у 8–10 мільйонів українців. Пошкоджено або знищено внаслідок боїв і каральних дій окупантів 700 міст, 28 тисяч сіл, 16 тисяч підприємств.
Спростування міфів, пов’язаних із вигнанням нацистських окупантів з України
Міф 1. Буцімто 28 жовтня 1944 року нацистських окупантів остаточно вигнали з України.
Насправді. Німецькі війська остаточно залишили територію України наприкінці листопада 1944 року.
День 28 жовтня на відзначення цього факту обрано не зовсім коректно. Спочатку в СРСР вигнання нацистів із Радянської України відзначали 8 жовтня, оскільки саме цього дня в 1944-му радянські війська вибили німців з території УРСР в її тодішніх кордонах. Проте згодом урочистості святкування вирішили перенести на 28 жовтня з урахуванням подій на Закарпатті (влітку 1945 року згідно з міждержавним договором Чехословаччина передала Радянському Союзу), де 28 жовтня 1944 року радянські війська лише розпочали бої за Чоп. Остаточно ж вибили противника із Закарпаття лише 25–26 листопада.
Міф 2. Вигнання німецьких окупантів було визволенням України.
Насправді. Визволення означає здобуття волі, але в 1944 році цього не трапилося. Визволення України відбулося тільки 24 серпня 1991 року з розвалом Радянського Союзу.
До 1941 року Радянський Союз був тоталітарною державою. Такою він залишився і після 1944-го. Партійна диктатура і політичні репресії не припинилися.
Під час війни радянське керівництво намагалося заохотити народ України до боротьби, підтримуючи патріотичні почуття людей та обіцяючи послабити політичний режим після перемоги. Українській інтелігенції, митцям дозволили писати на теми, заборонені доти як прояв «буржуазного націоналізму». Чотири армійські фронти назвали українськими. Запровадили орден Богдана Хмельницького; заснували республіканські міністерства оборони та закордонних справ. Проте після війни обіцяне було згорнуто, засуджено або просто не реалізовано. Включення ж УРСР до ООН аж ніяк не свідчило про суверенну позицію України на міжнародній арені, а банально слугувало політичним цілям СРСР – прагненням мати більше голосів під час голосування.
Не вважаючи вигнання німецьких окупантів визволенням, українське націоналістичне підпілля продовжило боротьбу за незалежність України. З поверненням радянської влади на територію України сталінське керівництво суттєво збільшило масштаби депортацій до віддалених регіонів СРСР великих груп населення – поляки Західної України, а також підозрювані в допомозі українському підпіллю та УПА, кримськотатарський народ, греки, болгари, вірмени Криму. Різних правових обмежень і переслідувань зазнали ті, хто перебував на окупованій території, остарбайтери, полонені червоноармійці.
Міф 3. Росія і без України могла перемогти німецьких окупантів.
Насправді. Внесок України у розгром гітлерівської Німеччини та її союзників важко переоцінити.
Мешканці УРСР взяли активну участь у протидії гітлерівській агресії. За весь час війни між СРСР і Третім Рейхом жителі УРСР складали приблизно 7 мільйонів (23 %) особового складу збройних сил СРСР, що більше війська Великої Британії, яка мобілізувала до 6 мільйонів громадян. Українці воювали у складі Червоної армії і партизанських загонів, були відзначені багатьма високими нагородами. Вихідці з України були і серед командного складу збройних сил СРСР.
За оцінками Інституту історії НАН України, прямі людські втрати України становили 8 мільйонів осіб, що більше ніж сукупні втрати Великої Британії, США, Франції, Польщі та Канади (близько 7,4 мільйона); непрямі – 10 мільйонів (детальніше про це в збірнику “Українська Друга світова”: https://ww2.uinp.gov.ua/wp-content/uploads/2016/04/UINP-Ukrainska-Druga-Svitova_final-preview.pdf).
Для потреб фронту працювала потужна промисловість УРСР, значну частину якої евакуювали в тил – до Росії та Середньої Азії. Україна була серед республік СРСР, які перші прийняли удар гітлерівських військ. Бої на території України тривали понад рік, розтягнулися на понад тисячу кілометрів із заходу на схід. Це дало змогу зосередити військові та промислові ресурси у внутрішніх регіонах СРСР, підготуватися до контрнаступу взимку 1942 року.
В будь-якому разі спроби моделювання дій РСЧА без українських людських і промислових ресурсів радше ставлять під сумнів твердження В. Путіна про перемогу «і без України». Загалом до антигітлерівської коаліції входило 58 держав і суверенних територій. Внесок більшості з них був суттєво менш вагомим, ніж українського народу.
Міф 4. Всі заслуги у вигнанні німецьких окупантів належать радянським збройним силам і партизанам
Насправді. Перемога над нацистськими окупантами – спільне досягнення антигітлерівської коаліції та визвольних рухів.
Друга світова війна – глобальний конфлікт, і всі її учасники були тісно пов’язані між собою. Можна говорити про різний внесок держав у перемогу, однак неправильно приписувати усі заслуги одній країні. Радянський Союз користувався військово-технічною та іншою підтримкою союзників по антигітлерівській коаліції. За програмою ленд-лізу, СРСР отримав значні обсяги військової техніки, озброєння, продовольства та інших матеріалів, необхідних для підтримки економіки і ведення бойових дій. Німеччина не могла зосередити всі наявні сили проти радянських військ, оскільки була змушена одночасно воювати із союзниками на інших фронтах, у тилу, на морі та в повітрі.
Не слід забувати також про опір гітлерівцям з боку українського національно-визвольного руху. Українські націоналісти, згуртовані в лавах підпілля, УПА та інших повстанських формувань, вступали у бої, протидіяли репресивній і грабіжницькій політиці окупаційної адміністрації, проводили антигітлерівську пропаганду.
Джерело: Український інститут національної пам'яті
Фото з відкритих Інтернет-джерел
